Попри те, що великодні свята не дуже тривалі, Поляки намагаються на час вихідних виїхати до Європи. Італія стає одним із найпопулярніших туристичних маршрутів серед жителів Польщі. Однією з причин поїздки в країну є відвідування знаменитого Туринського собору (собор Іоанна Хрестителя), в якому знаходиться одна з найцінніших християнських реліквій – Туринська плащаниця.
Так сталося, що про це унікальне явище вже кілька десятиліть точаться суперечки. Хтось вірить у справжність похоронного полотна Ісуса Христа, хтось упевнений, що це підробка. На чиєму боці правда, пропонуємо дізнатися, прочитавши нашу статтю.
З чого все почалося?
Пізно ввечері 25 травня 1898 року Секондо Піа налаштовував своє фотообладнання. Цього дня він мав зробити фотографію всередині Туринського собору. Завдання було не з легких, адже для цього потрібно було отримати дозвіл короля Умберто I і архієпископа Турина.
Піа мав сфотографувати старе полотно, натягнуте над вівтарем. Для цього він створив імпровізовану темну кімнату і встановив спеціальну платформу, на якій розмістив велику камеру. Піа увімкнув лампи і простежив, щоб світло не залишило слідів на товстому склі, що захищає полотно.
Одразу ж після повернення додому Піа приступила до проявлення фотографій. Навіть перший негатив виявився несподіваним. Італійський фотограф помітив, що на матеріалі відтворено зображення людини. Особливо його увагу привернули тіні, які надавали зображенню тривимірності.
У той момент Піа не припускав, що ефект від його роботи обговорюватимуть майбутні покоління, які ставитимуть собі запитання, чи справді Ісуса Христа загорнули в старе полотно перед тим, як поклали в гробницю.
Одна з найважливіших реліквій у християнстві
Туринська плащаниця вважається однією з найважливіших християнських реліквій. Спочатку вона зберігалася в Єрусалимі, а потім була перевезена до Візантії на кілька сотень років. Віряни вперше змогли помилуватися нею у Франції 1357 року.
Нарешті, у XVII столітті вона потрапила до Італії. Нині Туринська плащаниця зберігається в каплиці Святої плащаниці в Туринському соборі. Вона являє собою шматок льону, витканого вручну, з такими розмірами: довжина 437 см, ширина 113-112,5 см (після консервації 2002 року). Вага матеріалу становить 2,5 кг.
На одній половині витягнутого полотна можна побачити віддзеркалення фігури оголеного чоловіка, а на іншій – віддзеркалення того самого чоловіка зі спини. За відображенням можна зробити висновок, що покійний був високого зросту і добре складений.
На рубежі XX століття було створено науку, покликану підтвердити або спростувати справжність Туринської плащаниці. Синдологія (у перекладі з італійської “Santa Sindone” означає свята плащаниця – прим. ред.) охоплює безліч наукових дисциплін, включно з біблійною теологією, біблійною археологією, історією церкви, антропологією, судовою медициною або анатомією.
Перша синдологічна наукова конференція відбулася влітку 1939 року в Турині. Через 11 років у столиці П’ємонту було засновано Міжнародний центр синдології, який організовує наукові конгреси, присвячені плащаниці.
Дослідження Туринської плащаниці
Розвиток синдології призвів до того, що сотні дослідників почали заглиблюватися в таємниці, приховані пожовклим полотном. Деякі з них використовували методику, яку щодня застосовують співробітники кримінальної поліції.
Це дало змогу встановити, що загиблий віком від 30 до 45 років мав зріст 180 сантиметрів та атлетичну статуру. Слідчі припустили, що на момент смерті в чоловіка було довге волосся та рослинність на обличчі. У момент поховання він був оголений, про що свідчили численні плями на тканині, які то темніли, то блідли, схожі на засохлу кров. Його руки були розташовані таким чином, щоб закрити геніталії.
Деякі дослідники підійшли до аналізу таємниць Туринської плащаниці з іншого боку. У 1960-х роках британський лікар Девід Вілліс розглядав тканину на предмет пошкоджень на обличчі померлого. І ось що він перерахував: набряк обох бровних дуг; сльозоточива рана правої повіки; набряк носа; великий набряк на обличчі під правим оком; трикутна рана на правій щоці; набряк лівої щоки; набряк лівого боку підборіддя. Вілліс також розглянув інші пошкодження.
Зокрема, він вказав на вісім цівок крові, які, судячи з усього, стікали з потилиці покійного. На думку слідчого, їх могло бути завдано чимось на кшталт шипа. Британець також зазначив, що на спині чоловіка були численні порізи, що нагадують сліди тривалого шмагання, а на правому боці була рана, з якої на тканину сочилася трохи світліша субстанція.
Дата виникнення Туринської плащаниці
Важливими виявилися й аналізи французького лікаря П’єра Барбе, який використовував труп та ампутовані людські кінцівки, щоб перевірити, як руки та ноги розп’ятого покійного були пронизані цвяхами.
Француз показав, що під час протикання зап’ястя рука набувала характерної форми, що виникає через контрактуру великого пальця після пошкодження серединного нерва в передпліччі. Така ж контрактура спостерігалася і у випадку із зачохленим небіжчиком.
У 1978 році група вчених провела дослідження, під час якого було зроблено численні фотографії плащаниці, а також проведено її рентгенівський знімок. Дослідники не виявили жодних барвників або пігментів у досліджених фрагментах тканини, хоча зміни, які спостерігаються у волокнах, дають змогу припустити, що льон зазнавав численних фізичних і хімічних процесів.
У 1988 році було проведено тести на радіовуглецеве датування. Три незалежні лабораторії визначили дату Туринської плащаниці між 1260 і 1390 р. Ці результати були оскаржені, а деякі вчені висунули аргументи на користь того, що матеріал міг бути знищений.
Варто згадати і про дослідження Джуліо Фанті. Італійський професор хімії створив спеціальний прилад, який допоміг визначити вік Туринської плащаниці. Апарат аналізував волокна, взяті з тканини, а результати дослідження італієць описав у своїй книзі. У ній він стверджує, що зафіксоване зображення людини може датуватися приблизно нульовим роком, але можливе відхилення на кілька століть у кожен бік.
На початку 1980-х років лікар П’єрлуїджі Байма Боллоне досліджував сліди крові, видимі на плащаниці. Він показав, що вони належали людині з групою крові АВ.
У 2017 році дослідження вчених з Падуї, Трієста і Болоньї, навпаки, підтвердили реальну присутність крові на матеріалі. Для цього вони використовували просвічувальний електронний мікроскоп для пошуку наночастинок органічного походження. У цьому конкретному дослідженні було виявлено наночастинки оксиду заліза феритинового походження.
Невизначеність щодо Туринської плащаниці
Численні дослідження, проведені щодо Туринської плащаниці, не дозволили розвіяти всі сумніви. Навіть якщо дослідження, що стверджують реальну наявність крові та слідів ушкоджень, видимих на полотні, були достовірними, цього все одно було недостатньо, щоб установити, ким була людина, яка залишила її.
Фотографія Туринської плащаниці, зроблена Секондо Піа, наробила свого часу багато галасу. Інформація про неї потрапила в італійську пресу. 13 червня 1898 року в газеті Il Citttadino, а в наступні дні – в Corriere Nazionale і L’Osservatore Romano. Це викликало палкі суперечки, які тривають фактично й досі. Італійського фотографа звинувачували в ретуші та фальсифікації. Інші вказували на надприродне походження зображення на полотні.
Лише 1931 року відкриття Піа було підтверджено. Джузеппе Енрі сфотографував Туринську плащаницю з ідентичним результатом. Його фотографії були більш якісними і тому саме вони були використані для подальших досліджень плащаниці та підтвердження того, що лик, зображений на лляному полотні, справді належить Ісусу Христу.
Moja Polska вважає історію Туринської плащаниці однією з найзагадковіших за останні століття, тому сподівається, що підготовлений матеріал буде цікавий читачам нашого порталу.
