Концепція інклюзивної освіти в Польщі замислювалася як крок до рівності прав та соціальної справедливості. Ідея проста: усі діти, незалежно від стану здоров’я чи особливостей розвитку, навчаються разом. Проте на практиці ця модель дедалі частіше стає джерелом конфліктів – між можновладцями, які приймають рішення та тими, хто їх реалізовує на практиці.
Останні місяці дискусія навколо інклюзії досягла свого піку обговорення. Вчителі відкрито говорять про перевантаження, батьки — про безпеку дітей, а місцева влада визнає: система працює не так, як планувалося.
Кількість дітей з ООП зростає — і це не випадково
За словами представника Асоціації міст Польщі, відбувається зростання кількості учнів з особливими освітніми потребами (ООП).
Змінилося значення родини, слабшають соціальні зв’язки, в поведінці підлітків все більше спостерігається агресивність та імпульсивність. Також не слід забувати про вплив на суспільство пандемії, а також зростання кількості ментальних порушень серед учнів.
Посадовець впевнений, що навчання в інклюзивних класах може бути ефективним інструментом соціалізації, адже діти з ООП отримають можливість навчатися та розвиватися в суспільстві. Але лише за однієї умови — якщо за цим стоять реальні ресурси – необхідна кількість персоналу, обладнання, техніка. Без достатнього фінансування, підготовлених кадрів і допоміжного персоналу інклюзія перестає бути підтримкою і перетворюється на формальність.
Страх замість стабільності
Поки на рівні міністерств і асоціацій тривають обговорення, вчителі державних шкіл описують зовсім іншу реальність. Відкритий лист педагогів, який нещодавно з’явився в польських медіа, відкрив справжню картину інклюзії в польських школах.
Учителі прямо пишуть, що йдуть на роботу з відчуттям страху. Справа в тому, що в навчальних закладах фіксуються випадки, які загрожують не тільки здоров’ю, але й життю вчителів та дітей.
Серед них — принесення до школи гострих предметів, погрози однокласникам, раптові спалахи агресії та тривале цькування. У деяких випадках педагоги говорять про імпульсивну неадекватну поведінку учнів, з якою вони просто не можуть впоратися самостійно.
Де проходить межа інклюзії?
Ключовий аргумент вчителів полягає в тому, що проблема не в самій ідеї інклюзивного навчання, а в її нинішній реалізації. Спільне навчання може бути ефективним, коли дитина не має порушень психіки чи порушень інтелектуального розвитку, а потребує конкретної, чітко визначеної підтримки — наприклад, асистента для учня з порушенням зору чи слуху.
Критична ситуація виникає тоді, коли в одному класі опиняються діти з принципово різними й глибокими порушеннями. Поряд зі звичайними нормотиповими дітьми навчаються учні з неконтрольованою агресивною поведінкою, а також ті, хто потребує індивідуальних програм навчання.
У такій ситуації вчитель змушений діяти як кризовий менеджер: попереджувати конфлікти, забезпечувати безпеку й одночасно намагатися вести урок. Про повноцінний навчальний процес для решти класу часто вже не йдеться, тому від батьків дедалі частіше можна почути, що через інклюзію їх діти недоотримують знання та увагу вчителя.
Що це означає для українських батьків у Польщі
Для родин з України, чиї діти навчаються або лише планують навчання в польських школах, ця тема має практичне значення. Інклюзія сьогодні — одна з найгостріших точок освітньої реформи, і остаточних рішень поки що немає.
Польща намагається знайти баланс між правом кожної дитини бути частиною шкільної спільноти та правом інших учнів на безпечне й спокійне навчальне середовище. Чи вдасться це зробити без серйозних змін у підходах і фінансуванні — питання відкрите, тому редакція Moja Polska обов’язково буде публікувати новини для вас на дану тематику.
